Авторы
Реклама
Сады Приазовья | Кривошей Михаил | Лирические стихи

Лирические стихи

Бердянский вальс

У синих лиманов.
Где с моря туманы,
Выходят на берег, клубясь.
Раскинулся город
По-прежнему молод,
Любимый мой город Бердянск.

Припев:

Город мой, нестареющий, новый,
Ты сияешь в вечерних огнях.
О тебе мое теплое слово,
О тебе эта песня моя.

Еще в колыбели Нам песенку пела
Азовского моря волна.
Нас вместе, мой город,
И в счастье, и в горе
Приморская грела весна.

Припев.

Когда в Приазовье
Смертельной грозою
Пронесся войны ураган,
Мой город, как воин,
Что вышел из боя,
Отмечен был множеством ран.

Припев.

Но встал он из пепла,
Красивый и светлый,
Согретый бердянцев трудом.
Как в розовой пене,
В весеннем цветенье
Акации шепчут кругом.

Припев:

Город мой, нестареющий, новый,
Ты сияешь в вечерних огнях.
О тебе мое теплое слово,
О тебе эта песня моя.

Весняні літаври

Весна стоголосе забила в літаври,
Розносячи запах п'янкий,
Над сонячним тихим бульваром
Тополі розкрили бруньки.

І в серці у мене весняна погода —
Хвилююча радісна мить!
Оновлений йду я бульваром сьогодні
І молодо серце дзвенить.

Вбирає воно оті сонячні барви
І лагідно гладить бруньки.
Весна стоголосе забила в літаври,
Розносячи запах п'янкий.

В кружеве теней

В сказочном кружеве теней,
Где город зажег фонари,
Прижавшись друг к другу теснее
Гуляли они до зари.

Потом от зори до полночи,
Все тропки разведав окрест.
К заветной березовой роще,
В затихший, задумчивый лес.

Хоть где-то, наверное, грозы,
Взрываясь, неслись стороной,
Был сладок им воздух морозный
От песен и счастья хмельной.

* * *

Даже думать и то не могу,
Что ты будешь на том берегу.
За разлучной, запретной чертой.
Для меня будешь той и не той.

Не моей, а чужой будешь ты...
Слышишь, если захочешь уйти,
Пусть ведут тебя к счастью пути,
Через ясные, легкие дни.

Но прошу, в первый раз обмани,
Что я твой не устань повторять.
Будет легче мне верить и ждать.

День грудневий

День грудневий, морозний
Я у мріях зову.
Заморожені грози
Заметіль снігову.
В голубому серпанку,
Як у казці, у сні,
Незабутнього ранку
Ти всміхнулась мені.
А в посмішці тій — чари
І квітуча весна.
Обпекла мене жаром
Та краса неземна.
Обпекли моє серце
Назавжди, гаряче
Голубії озерця
Най миліших очей...
День похмурий, суровий
Висік іскру живу.
Я зову його знову
І тебе я щомиті зову.

Дождь провожает весну

Всю ночь напролет возле дома
Хожу, не пытаясь уснуть.
А дождь, перемешанный с громом,
Всю ночь провожает весну.
Шумит между веток ненастье
И мне не узнать никогда:
Ты счастье мое иль несчастье,
Ты радость моя иль беда?
В зеленом плетении кружев
Дрожат под дождем фонари.
И я, хоть под окнами лужи,
Один простою до зари.
Быть может, мне утром удастся
К твоим прикоснуться следам:
Ты счастье мое или несчастье,
Ты радость моя иль беда?

Дума о тебе

Я открываю настежь свои окна,
Впуская в дом прохладный аромат
Весны погожей, что свои полотна
Раскинула на яблоневый сад.

Мне очень грустно без тебя, дивчина,
Быть одному у темного окна.
И сознавать, что в этот вечер синий
Ты тоже где-то маешься одна.

А как хотелось бы вот в этот теплый вечер,
В твоем саду расцеловать тебя,
Чтоб вместе с нами радовался ветер
И обнимал над садом тополя.

Я далеко, но сердце мое чует,
Что в этот час ты тоже, как и я,
Стоишь одна под тополем, тоскуя,
В своей груди тревогу затая.

Но день придет, неповторимо дорог,
И ты опять прильнешь к груди моей.
Я вновь приеду в маленький твой город
Под сень твоих курчавых тополей.

***

Здалося, що сонце само завітало.
І сяйво своє навкруги розлило.
А то із очей твоїх юність плескала
І посмішка ніжна лучила тепло.
Кохання жадане! Красо промениста
В очах твоїх чистих озер глибина.
Мабуть, тебе змалку купала в любистку
Й росою вмивала красуня-весна.

Золоті перевесла

Над притишеним морем
Весняна голубінь.
Небо чисте, прозоре,
Як очей твоїх синь!

Золоті перевесла
Сонце з променів тче.
А я бачу чудесне
Світло рідних очей.

Сонце бризками сипле,
 – Хтось його розколов.
 – Ще сильніше розквітне
Наша вірна любов.

Будуть пісні дзвеніти
І стелитись мости,
Якщо будем любити
Я – тебе, мене – ти.

Крутими стежками

Я йшов крутими стежками планети,
Весняним днем, серед осінніх злив.
Шукав тебе: озвись, кохана, де ти?
Де зоряні твої дороги пролягли?
Шукав і був надій рожевих повен.
Завзятий, дужий, молодий.
А роки вирували, наче повінь,
Проходили, зникали, наче дим.
І все-таки моя примхлива доля,
Хоч як вона мереживо плела,
В благословенний край до моря,
Вона мене, нарешті, привела.
І наче раптом розгорнувся обрій,
Яснішим став і ширшим угорі.
А в небі засвітились нові зорі –
Твоїх очей яскраві янтарі.
З тих пір оті ромашкові жарини –
Твоїх очей звабливії вогні –
Мого кохання болісні журини
Живуть в мені, горять в мені.

Мій дивосвіт

Коли блукаю у степу роздольнім,
Здивований тебе я впізнаю
В отій самітній і стрункій тополі,
На гілках терну погляд, твій ловлю.

Я впізнаю тебе в легкій хмарині,
У диких травах побіля доріг.
І навіть вітер в листі тополинім
Мені — твій голос і веселий сміх.

Стою в хлібах, торкаюся колосся.
А пшениці — високі, по плече.
Мені здається, що твоє волосся
В мої долоні, ніби хліб тече.

Тебе я скрізь щомиті зустрічаю,
Де б не прийшлось проїхать і пройти,
Ти — дивосвіт мій, моє ти дивосяйво.
А в тім усе найсонячніше — ти.

Море Азовсвское

Широка твоя даль, мое море,
Чайки вьются над гребнем волны,
Над тобой светят ясные зори,
Ты как молодость нашей страны.

Припев:

Теплое, хорошее, Солнцем залитое.
Море ты Азовское,
Море золотое.

Светом радуг тебя озаряют
Каждый час по ночам маяки.
Труд на море на миг не стихает —
И в ночи на посту моряки.

Припев.

На лиманах твоих вечереет.
Нас прохлада приятно бодрит.
В моем сердце любовь к тебе зреет.
И она о тебе говорит.

Припев:

Теплое, хорошее,
Солнцем залитое.
Море ты Азовское,
Море золотое.

Море – моя колыбель

Хотя дороги нелегки —
С волною в вечном споре, —
Как прежде, ходят рыбаки
На лов далекий в море.
Пришлось не раз мне уплывать
Запененной дорогой,
Но возвращался я опять
К родному порогу.

Припев:

Волны тугие —
Моя колыбель,
У берега тихий прибой.
Море родное, ты мне поверь,
Я сердцем сроднился с тобою.

Здесь много лет тому назад
В рассветной мгле тревожной
К родному берегу десант
Пробрался осторожно.
В своем бессмертии велик,
В руках зажав гранаты,
С той ночи в парке моряки
Стоят на вечной вахте.

Припев.

И вновь, как в детстве, над волной
Парит знакомый тополь.
Там, за Бердянскою косой,
Остались детства тропы.
Пусть жизнь меня еще не раз
Поднимет по тревоге,
К тебе, мой солнечный Бердянск,
Вернусь с любой дороги.

Припев:

Волны тугие —
Моя колыбель,
У берега тихий прибой.
Море родное, ты мне поверь,
Я сердцем сроднился с тобою.

Ні, не забуть мені

Ні, не забуть мені ніколи
Отих стрімких, крутих доріг,
Коли пелюсткова віхола
Стелилась щедро нам до ніг.

Мені приснились знову й знову, —
Немов зустрівся віч-на-віч, —
Під тихим місяцем розмова
І вся в зірках чарівна ніч.

А в серці знов дзвінкоголосо
Кохання пісня виника...
Я відчуваю, ніби й досі
В моїй руці твоя рука.

Я,відчуваю, як зігріта
Як в серце входить ніжне літо,
А разом з ним твоя любов.

Ні, не забуть мені довіку
Отих стрімких доріг крутих
І щастя сонячне велике,
Що подарувала мені ти.

Награда

Когда над полями туманная просинь,
Рассветной порою течет из лесов,
Мне жить хорошо и мне хочется очень
Найти для тебя чудо-россыпи слов.

Я всюду искал их, еще, видно, с детства.
А может, я видел их в радужных снах.
Лишь только теперь, когда в сердце им тесно,
Они у меня день и ночь на устах.

И счастья иного мне больше не надо.
А ради такого и стоит пожить.
За всю мою жизнь ты дана как награда,
Которой теперь невозможно лишить.

На пероні

Останній раз в моїй долоні
Твоя здригнулася рука.
Ти залишилась на пероні,
А я спішив до літака.

Я йшов, підкошувалися ноги,
І в серці розливався щем.
Тягар розлуки і тривоги
Давив нестерпно на плече.

Мені хотілось повернутись
Туди, де щастя мене жде,
Щоб тебе, рідну, пригорнути,
Припасти до твоїх грудей...

Хоч невмолима мить розлуки
Й літак ляга на звичний курс,
В моїх долонях твої руки,
І, значить, я ще повернусь.

Поклон медсестре

Тропинкой знакомой,
Прохладной, росистой —
Пойдем, повстречаем зарю.
Я звезд наснимаю
Тебе на монисто
И вместе с зарей подарю.
Пойдем, где навеки
В степи обелиски
Застыли в немом серебре.
Я там еще раз
Поклонюсь тебе низко,
Моей дорогой медсестре.
Вот здесь на кургане,
Над тихой рекою,
Где маков багряный разлив,
Ты нас выносила
Из жаркого боя,
От смерти собой заслонив.
Прошло с той поры
Мирных дней немало
И в кудри вплелось серебра,
Но в сердце моем
Ты такой же осталась,
Родная моя медсестра.
Тропинкой знакомой,
Прохладной, росистой
Пойдем, повстречаем зарю,
Я звезд наснимаю
Тебе на монисто -
И вместе с зарей подарю.

Прийшла весна

Прийшла весна у райдужнім спокої,
Все обгорнула маревом своїм.
На столику моїм цвітуть левкої
І пахне вітром пружним, молодим.

Весна надворі сонячна, духм'яна.
Вона і в серце рвучно проника,
Коли ти поруч, ніжна і кохана,
Коли в моїй лежить твоя рука.

Коли від щастя рожевіють щоки,
Коли в очах палають вогоньки...
А за вікном летять у невідь роки,
Весну нам залишають - на віки.

Рожевий ранок

Прополює ранок рожевий
Причасні оранжеві зорі.
Весна голоси кришталеві
Зібрала в пташиному хорі.

Світанок скупий соромливо
Накинув рум'янці на щоки.
І день посміхнувся щасливо —
Чутні його впевнені кроки.

Я теж розбудився з світанком
Й пішов через сірі тумани.
І бачу, як в синім серпанку
Спішиш ти до мене, кохана.

І я поспішаю. У груди
Б'є вітер з розгону крилатий,
Під тихими зорями буду
Тебе на світанні чекати.

Задайте вопрос
БЕРДЯНСЬК ЛІТЕРАТУРНИЙ (БЕРДЯНСК ЛИТЕРАТУРНЫЙ)

+380953179036-Раиса Чабан, руководитель литературного объединения «Бердянск литературный»: poetika-lira@mail.ru; модератор сайта Людмила Заяц: berdyansk.lira@ukr.net | Сайт: berdalira.ftes.info | Email: berdyansk.lira@ukr.net

2013 - 2017 год
Управление сайтом Сайт создан Ftes.info счетчик посещений