Зустріч на базарі

Зустріч на базарі

«Ой кума, що це за продаж, що ж таке стряслося,

В житті мабуть чорну смугу перейти прийшлося?»

– Не питайте, люба кумо, не питайте, мила,

Та на світ оцей дивитись вже скінчилась сила.

Як же мені страждати, як не горювати

Бог послав таких сусідів, що не можна спати.

– Що, шумлять, - кума питає, – музику все грають?

– Та ні, музики не грають, але серце крають.

Той сусід, що живе поруч з нами на площадці,

Виграв тендер, і хоч що це я маю й гадки,

Він такий тепер веселий, такий радий ходить,

Що дивитися противно, аж до сліз доводить.

А отой сусід, що знизу, та ти його знаєш,

Відвіз доньку до Парижу, та й видав там заміж.

Наче тут їй хлопців мало: страшна ж до нестями,

Очі в неї булькуваті, ще й гриміть кістками,

А отой, що живе зверху, наче б то солідний,

Купив кралі «Мерседеса», лиходій негідний.

А отой…та що казати – всі вони злочинці.

То манто куплять, то шубу, то собі, то жінці.

Та оце , що тільки маю, винесла із хати.

Все продам, бо треба грошей мені назбирати.

Люди кажуть треба грати, щоб в житті щось мати.

Накуплю собі білетів, щоб «Джек пота» взяти.

А не вийде, є тут баба, що вона ворожить,

Заплатю їй скільки треба, вона допоможіть.

Зніме з мене вона порчу, навороже грошей.

Куплю собі манто й шубу, й каблучку хорошу.

Куплю собі й отой тендер, заздрить всіх примушу.

Сяду в свого «Мерседеса» й до Парижу рушу.

• Тоцкая Надежда