Авторы
Реклама
Созиданье | Заєць Володимир | Дума про заснування Харківської фортеці

Дума про заснування Харківської фортеці

Дума про заснування Харківської фортеці

Одноактова п’єса

 

Дійові особи:

Іван Каркач – харківський полковник, осадник міста Харкова, вбраний на манер української шляхти, за поясом носить пернач як символ полковничої влади, а на поясі - шаблю;

Воїн Сєліфонтов – харківський воєвода, представник уряду Московського царства, одягнений як тогочасний московський дворянин і озброєний палашем;

Характерник – знавець українського бойового мистецтва, та військової справи, одягнений за звичаєм низового запорозького козацтва;

Козаки – козаки з полку Івана Каркача, одягнені за звичаями українського городового козацтва, першопоселенці міста Харкова;

Парубки – молоді хлопці в українському селянському одязі, які нещодавно стали до козацької служби;

Стрільці – загін царського війська у кількості 20 бійців, підпорядкований воєводі Селіфонтову. Стрільці одягнені в суконні нефарбовані каптани, озброєні бердишами та піщалями, а своєю виправкою мало нагадують військових людей;

Стрілецькі старшини – командирів стрілецьких підрозділів, загалом – 2 особи. На відміну від своїх підлеглих, старшини вдягнені у червоні каптани, озброєні шаблями, палашами та пістолями;

Обрам - корчмар і торговець усіляким крамом;

Кобзар – чоловік похилого віку з кобзою, одягнений в просту полотняну одежу;

Довбиш – один з козаків, в обов’язки якого входить організація козацьких рад та інших урочистих подій, також він зобов’язаний бити в литаври під час козацьких рад та інших урочистих подій;

Священик – церковний служитель, якого було прислано до Харкова з чернігівської єпархії.

Ява перша

В глибині сцени стоїть наполовину збудована церква у риштуванні.

На задньому плані видно недобудовані зруби нових дерев’яних хат і декілька побілених мазанок, які вкриті свіжим очеретом. Ліворуч сцени – корчма і полотняний навіс, під яким корчмар порядкує зі своїм крамом. Під навісом стоять кілька барил, менші з яких слугують за стільці а більші – за столи. Більшу частину сцени займає великий майдан.

Кобзар награє українські танцювальні мелодії, під які група козаків та декілька парубків виконує вправи бойового гопака під керівництвом Характерника. Після кожної серії вправ Характерник дає можливість бійцям трохи віддихатись. Козаки виконують рухи вправно, ніби пританцьовуючи під музику. Парубки рухаються невпевнено, іноді запинаючись.

Характерник: (вигукує назви рухів, які бійці тут же відтворюють)

 - Стійка «Вой», одиночні стусани на місці руками почергово…

«Тузень»!.. «Джиган»!.. «Вохрик»!... «Тичок»!... «Стрімляк»!.. «Духан»!.. «Дуган»!.. «Гупан»!

Характерник:

 - Те ж саме з кроком «косар»… «Тузень»!.. «Джиган»!.. «Вохрик»!... «Тичок»!... «Стрімляк»!.. «Духан»!.. «Дуган»!.. «Гупан»!

Характерник:

 - Стійка «раменна», удари ногами почергово… «Прямий штовхаючий»!.. «Бічний штовхаючий»!.. «Тинок внутрішній»!.. «Тинок зовнішній»!.. «Лошак»!..

Тим часом з лівого боку сцени з’являється Іван Каркач. Побачивши вправи, мовчки зупиняється і деякий час з цікавістю спостерігає за рухами бійців

Характерник:

- Удари ногами в стрибку… «Пістоль»!.. «Розніжка»!.. «Щупак»!.. «Голубець»!.. «Закрут»!.. Спочинь!

Характерник:

А тепер-но, ставаймо до забави!

Козаки діляться по парах і починають забаву, обмінюючись ударами з обмеженим дотиком, заплигуючи та ухиляючись, нападаючи та захищаючись по черзі. Кобзар продовжує награвати жваву музику.

Обрам: (підносить глек, наливає кухоль і всіляко упадає навколо Каркача)

Сідайте, пане полковнику, не погребуйте випити меду свіжого. Так і піниться, так і грає.

Каркач: (сідає і попиває напій з кухля)

Гарний мед нині зварив, Обрамко! Як тобі вдається, що така спека, а твої дзбани усе холодні стоять?

Обрам: (вклоняючись)

Нехай пане полковник за теє не турбується. Дав би Бог здоров’я панові полковнику та його війську, аби сте Вашого діла козацького пильнували: степи боронили та на ворогів чатували. А коли відпочити козакам, - тут вже наша справа корчмарська: напитки остудити та наїдки засмажити.

Каркач: (встає і береться за гаманець)

Ну то почому нині меди?

Обрам: (сплескує руками)

Милуй Боже, милуй Боже! Як я можу з такого достойного пана взяти хоч мідний гріш? Адже пан Іван своїм полком цілу землю тутешню заселив.

Далебі – місто осадив. Раніше тут зимівник був невеликий, дворів тридцять п’ять. Розійдуться козаки хто на степи, а хто на лови – так і просидиш задурно цілий день. А татарове як наїдуть з кіньми та отарами на пасовище – так хоч зовсім корчму зачиняй! Тепер же, дякувати Богові, щогодини в корчмі гості: то весілля, то хрестини, то вродини. Аби тільки пан полковник порядки козацькі тримав – а в корчмі завжди буде йому частування.

За сценою все голосніше чути звуки ріжка, під які на сцену виходить колона стрільців по двоє. На чолі кожного десятка крокує стрілецький старшина. Колону очолює воєвода Воїн Селіфонтов. Козаки припиняють вправи і з цікавістю дивляться на новоприбулих.

Сєліфонтов: (командує)

Ать-два, ать-два! Стой, ать-два!

Стрілецькі старшини: (голосно повторюють)

Сто-о-ой!

Стрільці не одразу розуміють команду, наштовхуються один на одного, наступають переднім на п’яти. Зупинившись, спираються на бердиші в різних позах і так і стоять.

Каркач: (зауважує погану виправку стрільців)

А що, пане воєводо, чи в царя Олексія Михайловича усе військо таке вправне? Ото не даремно мій прадід з гетьманом Сагайдачним дійшов аж до самої Москви. Були б ви зараз литовськими стрільцями, а не московськими, якби вражі ляхи тоді з царем не замирилися!

Сєліфонтов:

Моі стрєльци справниє во всяком ратном дєле: і в піщальном боє, і на бєрдишах…

Каркач:

А без зброї, навкулачки?

Сєліфонтов:

Ето как, по-улічному? Канешно! Всє стєнка на стєнку хажівалі. Москва, ка’гваріцца, бьйот с носка!

Каркач:

Та що там даремно вихвалятися! Давай краще твій стрілець виступить проти мого козака. У змаганні й розсудимо, хто вправніший.

Сєліфонтов: (відбирає серед стрільців найкремезнішого)

А ну-ка, отложи бєрдиш і піщаль да покажи на что способен в честном бою!

Характерник:

Кого ж мені супротив такого бійця поставити? Нехай би спробував хтось з новачків.

Парубки: (вигукують гуртом)

Можна я! Дозвольте мені, пане вчителю! Сьогодні моя черга!

Характерник: (відбирає одного з парубків та настановляє бійців перед боєм)

Ставайте, хлопці, до борні й не калічте один одного. Бийтеся упівсили. Хто більше отримає ударів, або рукою доторкнеться до землі – той і програв… Уклін!.. Бій!..

Козаки і стрільці збираються в коло та починають вигуками заохочувати своїх бійців. Кобзар починає грати гопака. Парубок по-козацьки вклоняється супернику, після чого починається двобій.

Стрілець хоче використати в поєдинку масу свого тіла, а Парубок ухиляється від прямих зіткнень та наносить у відповідь удари в стилі бойового гопака. Затим Парубок робить вдале підсікання, від якого

Стрілець падає з усієї сили додолу.

Характерник:

Зупинити бій! Уклін!

Відповідно до встановленого обряду, парубок знову вклоняється на знак поваги до поверженого супротивника. Козаки радісними вигуками вітають переможця.

Стрілець: (стогне, важко піднімаючись)

Ох! Вот угораздило попасть в стрєльци!

Характерник: (допомагає Стрільцю піднятися)

Невже ти не за своєю волею пішов у стрільці?

Стрілець:

Ми крєстьянє, холопи боярскіє бєглиє. Імани в лєсах да представлени к плахє. Тут і спросілі моєй волі: лібо – голова с плеч, лібо во стрельци в царьово войско служиті. Да у нас, почітай, всє такіє, во стрєльцах бєз году неделя…

Каркач: (звертаючись до Сєліфонтова)

Он воно як! Так цар Олексій Михайлович допомагає нам військовими людьми! Лапотників наловив, у стрілецькі каптани одягнув - та й відправив смерті шукати. Негоже таке робити.

Селіфонтов: (недоброзичливо)

Нєгоже тєбє волє царской пєрєчить! У гсдаря нужда вєлікая в ратних людях. Вот і пріставляєт к стрєлєцкому дєлу татєй да холопєй. Дадєни мнє били двоє стрєльцов да грамота на харьковскоє воєводство. Да наказано било войско по лєсам да острогам набраті. Ми – людішкі малиє, справляєм всяко службу государєву, а по славє і чєсть: кому - шуба, а кому - диба. А мнє, полковнік, в тайний пріказ нєохота.

Сєліфонтов (якби забувши про попередню розмову, підходить до стрілецьких старшин та плескає їх по плечах)

Вот стрєльци-молодци масковскіє, сизмальства к ратному дєлу пріучєни, да к потєшному бою охочі.

Один зі стрілецьких старшин виходить у середину кола, назустріч виходить один з козаків. Виконавши ритуальне привітання, починають примірятися один до одного, виконувати ложні випади та обманні рухи, ніби танцюючи під звуки кобзи. В ударах козака можна побачити елементи українських танців, стрілецький же старшина б’ється в стилі, який нагадує російські пляски. Після декількох серій взаємних нападів та відступів стрілець влучним ударом руки знешкоджує козака і бій припиняється.

Стрілецький старшина: (вигукує в запалі перемоги)

Ану, хохли, кому єщьо охота отведать московсково гостінца?

Характерник: (спохмурнівши, виходить наперед)

Треба б цих «гостей» навчити чемності. А-ну, підходь одразу по двоє до науки!

(жестами рук запрошує одразу двох стрілецьких старшин)

Після обряду привітання Стрілецькі старшини, перезирнувшись, кидаються на Характерника. Той стрибком опиняється між двох суперників і б’є «розніжку» двома ногами одночасно. Коли ж суперники розлітаються в сторони, то ногами по черзі збиває їм з голови шапки, виконуючи удар «закрут». Після чого Характерник перетворює поєдинок на забаву, в якій двоє безуспішно намагаються зловити третього, а той зрідка частує їх копняками та стусанами. Так триває до тих пір, аж поки обидва Стрілецьких старшини не зупиняються, ледь живі від втоми.

Характерник: (вклоняючись після бою)

За хохлів отримали свою науку, тож далі будьте розумніші!

Каркач:

Ну, панове брати, добре позабавилися – час ставати до роботи.

Частина козаків та парубків направляються на будівництво церкви, інші розходяться. Стрілецькі старшини шикують своїх стрільців, і вони також залишають сцену, крокуючи під звуки ріжка.

Сєліфонтов: (жестом запрошує Каркача сісти)

Сталабить, і нам к дєлу пріступіть.

Іван Каркач з Сєліфонтовим сідають на барилах коло корчми. Обрам тут же приносить глек і наповнює кухлі. Воєвода дістає з-за пазухи грамоту з висячою печаткою.

Сєліфонтов:

Давєча получєн царскій указ, вєлікого государя Алєксєя Міхайловіча, да с повєлєнієм. Надлєжит тєбє, полковніку харьковскому Івану Каркачу, с твоими черкасамі волю государєву ісполніть да граніцу царства Московскаго укрєпіть. Посєму обязан ти завтра приставіть людішек своїх к строітельству острога да с дєлом тєм нє мєшкать. Отвєт дєржать будєш прєд царьом да пєрєдо мною, харьковскім воєводою.

Каркач:

Як це так «надлєжит»? Отак взяв і за один день збудував фортецю? Е, ні, тут справа непроста і сил потрібно докласти чимало. Та й «людішек» в мене немає, а є тільки козаки – люди військового стану. Наш козацький звичай велить мені порадитися з полковими товаришами та зі старшинами. На завтра скличемо раду – там і розглянемо прохання твого царя. Що рада вирішить , то так і буде. Ти теж приходь, тільки зброю залиш вдома: на раду зі зброєю не ходять.

Ява друга

Той же самий майдан, тільки перед церквою з’явився нашвидкуруч зведений поміст. На помості довбиш б’є в тулумбаси, скликаючи раду. Майдан швидко заповнюється козаками, які прибувають поодинці та групами. Також надходять стрільці зі своїми старшинами і розташовуються окремо від загальної маси козаків.

Входять Іван Каркач разом з Воїном Сєліфонтовим і піднімаються на поміст. З церкви виходить Священник, який також підіймається на поміст і читає короткий молебень українською мовою. Усі хрестяться, а присутні на помості прикладаються до хреста. Затим починається рада.

Каркач: (знімає шапку і вклоняється громаді)

Панове рада, козаки та старшина! Зібралися ми сьогодні ось в якій справі. Прийшов харківський воєвода Воїн Сєліфонтов передати вам прохання від московського царя. Хоче, щоби ми йому допомогли в одній справі. А в якій - нехай сам і скаже.

Сєліфонтов: (знову дістає ту саму грамоту)

Получєна грамота от вєлікого государя Алєксєя Міхайловіча с повєлєнієм чєркасскім начальним людєм, да вам, служилим черкасам, возвєсті острог мєж рєкамі Лопань да Харьков от татарскіх набєгов басурманскіх да от ліхіх людей со стєпной сторони. Даби граніцу царства Московского пєрєсекать ім. било нєвольно, да страну зоріть нєповадно. І сроку дадєно на строітельство одін год. А будє кто ослушаєтца волі его государєвой, то будєт прєдан всякіє лютиє казні.

Козаки: (вигукують з юрби спочатку зі сміхом, а потім з обуренням)

Ти бач, один московит на сто верст – і той кирпу гне! Покарай мене люто, воєвода!

Ми самі ще не обжилися на новому місці, в земляних ямах живемо, бідою вкриваємось! Поля ще не розорані – немає де збіжжя садити! Худобу татари в дорозі побили, а нова ще не розплодилася! Не маємо з чого жити – а тут ще й фортецю будувати!

Сєліфонтов:

Да как ви смєєтє над царскою волєю глумітся? Всє ми суть царскіє холопи, раби государєви. Посєму надлєжит нам волю московского царя ісполнять не прекословя!

Каркач:

Може ти, воєводо, цареві й раб і холоп, але ми – козаки, вільні люди. Вільно нам було прийти на службу до царя – так же вільно буде й піти зі служби в яке інше місце. Якщо хочеш – давай домовлятися, а якщо ні – то розійдемося хто куди.

Козаки: (вигукують з юрби)

Краще нам буде розійтися по світах!

Шукай вітру в полі!

Нехай сам будує зі своїми холопами!

Сєліфонтов:

Пущєни ви билі в предели царства московскаго с тем, чтоби службу государєву служить…

Козаки (вигукують з юрби)

Та тут у вашому «царстві» ще торік татари коні випасали! Шаблею відбили ці землі, а не отримали царською милістю! А хіба ми службу не несемо? І кінно й пішо вартуємо по степах та байраках!

Скільки разів оружною рукою зупиняли татарські набіги – й не злічити! Де б воно було те царство, якби козаки не осіли край дикого поля? Якщо живуть козаки, то це - Україна, а ніяка не Московія! Слободно селитися усякому, бо тут є вільний край!

Характерник: (виходить на поміст)

Послухайте, що я скажу, панове рада! Насправді подумати, то воєвода правий і фортеця тут потрібна. Буде легше і добро своє захистити, і ворожий напад відбити, і облогу пересидіти. Але, щоби фортецю збудувати потрібно викопати рови та насипати вали. Поставити вежі. На валах звести дубовий тин в дві стіни, а між ними – кліті, рублені «тарасом». В ті кліті треба засипати землі та каміння. Зверху на стіні поробити облами, щоби стрільцю сховатися по груди. А потім – покласти котки та каміння, які скидати на ворогів. Для роботи потрібні будуть і сокири, і заступи, і мішки, і вози – та не по одному, а сотнями. Де все це взяти у степу? Тільки відправляти обози на Вкраїну та купувати реманент своїм коштом.

Козаки:

Самі ми такої роботи не подужаємо, хіба що дуби зубами гризтимемо!

Немає в нас стільки грошей!

Шапкою землю носити!

Вже й самі обносилися – нема за що нової одежини купити!

Коней не вистачить у вози запрягати!

Усі шаблі на заступи перекуємо!

Усього п’ять ковалів в нашому місті, де їм скувати сотні сокир!

Каркач (піднімає пернач, просячи тиші)

Думку вашу, панове брати, я зрозумів та поради почув. Слухай же тепер, воєводо, наше слово до московського царя. Якщо хоче він збудувати тут фортецю, то ми готові своїх рук докласти. Але нехай за це нам цар надішле упоминок, як це давніше бувало: зерна, та усякого збіжжя, та по десять єфимків срібних на господарство, та сукна козакам на одежину. А ще – реманенту, щоби ліс підсікати, землю копати, вантажі возити. Коні, корови, вівці теж приймемо з дорогою душею.

Селіфонтов: (задумавшись)

Волю вашу государю отпішу. Только потрєбно єму точно знати, сколь много чєркасов в городє Харькове осєло. Нужно перепись над вами учініті да каждую сотню поімєнно в нея впісаті, каковиє на службє царскія обрєтаются.

Каркач:

Домовимось, та спишемо козаків у реєстри, але і ти з цією грамотою своєю не зволікай. Пам’ятай-бо, що ми люди вільні, а світ великий і не одне Московське царство є в ньому. Хати підпалимо, сядемо на коней - та й поїдемо далі щастя шукати.

Сєліфонтов: (знімає шапку і вклоняється перед козаками)

С поклоном прошу вас, чєркасов харьковских, отвєта на грамоту мою нє дожидая, пріступіть, єліко єсть мочі, к строітельству острога.

Каркач:

Дякуємо за шану, але поки допомога від царя не надійде, ти, воєводо, на багато не розраховуй. Тим часом, кожна сотня відрядить десять козаків на копання ровів та на заготівлю ліса. Ці козаки щотижня мінятимуться, і так повсякдень, окрім святої неділі, в тебе буде вісім десятків робітників. Ще й стрільців візьмуть у допомогу. А як упоминки від царя надійдуть, то стануть усі до роботи.

Козаки: (схвально відгукаються)

Мудро вирішив наш полковник!

Воєвода нам кланяється, тому що ми тут сила, а не він!

Як усім по десять талярів – то назбирається грошей цілий віз!

Ця фортеця і нам стане в пригоді від напасників!

Ліс тут хороший, дубовий – з такого стіни триста років стоятимуть!

Так, станемо дружно до роботи!

Священик знову промовляє коротку молитву і усіх благословляє.

Довбиш, відбиває на литаврах сигнал до завершення ради.

Козаки діляться на групи і жваво обговорюють між собою почуту новину та перспективи, пов’язані з будівництвом фортеці.

Падає завіса.

31.10.2013

Володимир Заєць

Фотографии
Задайте вопрос
БЕРДЯНСЬК ЛІТЕРАТУРНИЙ (БЕРДЯНСК ЛИТЕРАТУРНЫЙ)

+380953179036-Раиса Чабан, руководитель литературного объединения «Бердянск литературный»: poetika-lira@mail.ru; модератор сайта Людмила Заяц: berdyansk.lira@ukr.net | Сайт: berdalira.ftes.info | Email: berdyansk.lira@ukr.net

2013 - 2017 год
Управление сайтом Сайт создан Ftes.info счетчик посещений