Легенда
Мамі
Я був вже я. Уже дивився й дихав.
Тобі мене Марія віддала.
Взяла малечу й простягнула. Тихо...
Десь звідтам... З ложа божого взяла.
Затихло все. Хитнулася сльозина...
Хитнулася – і океаном вниз!
Прийшла до тями – аж реве дитина.
І ти подумала: Сам Бог, мабуть, моливсь...
Ти стала матір’ю. Всевишній нас хрестив!
Цвів сад, і небеса гули органом...
Кінець легенді. Щось не так – прости.
Твоя легенда. Божа правда, мамо...
* * *
До завтра ти будеш спати...
Рученьками духмяними,
Мною перецілованими,
Будеш свій сон до щоки
Притискати.
В цю ніч я до тебе прийду –
Не крізь сон –
Бо про сни
Ти все знаєш,
Як дитина все знає
Про Бога...
Прийду,
В вікно постукаю,
Голосом серця скажу:
Свої, –
Так тихо, що тільки
Любов почує,
Й мене упустить,
І руку тобі на чоло
Опустить,
І благословить, –
Так тихо, що я тільки
Це почую...
Прийду,
Щоб віднині тебе берегти,
Віднині тебе цілувати.
А ти...
До завтра ти будеш спати.
* * *
А ти мені наснилась вчора.
Така чарівна, чиста, чорна... –
Як ніч сама.
Чужа, легка і вільна,
Повз серце босе прослизнула,
Волоссям п’яти облизнула.
І спалахнула свічка сміхом тихим –
Аж моторошно стало й дико.
Я в течію упав стрункого світла –
Ранок...
Ранок.
А ти була легка і вільна –
Як ніч сама.
Чарівна, чиста, чорна –
Це ти мені наснилась вчора...